Консультація для батьків «Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників»

«Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників»

Важливим показником емоційно-соціаль­ного розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є відповідність пере­живань реальним життєвим подіям та ситуаці­ям. Завдання педагогів — окультурити соціальні почуття як щодо їхнього активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Пе­дагогічні зусилля спрямовують на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емо­цій, розвиток культури виявлення почуттів, адек­ватної реакції на життєві події.  Потрібно організувати роботу в трьох напря­мах розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дошкільника:

  • розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми ознаками (від загаль­ного до тонко диференційованого сприймання; визначення емоційних станів, переживань як своїх, так й інших людей);
  • освоєння, розширення та збагачення репер­туару соціальних форм вияву своїх почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій;
  • освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, настрою, стану та аналіз чинників, що їх викликали.

Для педагога важливо наповнювати життя дитини в дошкільному закладі психологічни­ми ситуаціями, у яких знання про моральні (або інші) норми емоційно проживатимуться. Діти отримують потрібну інформацію та досвід про­живання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», за допомогою яко­го зможуть орієнтуватись у власних почуттях та почуттях оточення. Вони зможуть зрозуміти по­діл емоційних проявів на негативні та позитивні, вчитимуться розпізнавати різницю між почуття­ми та вчинками. Діти усвідомлять, що немає по­ганих почуттів, є погані вчинки.

Основною формою корекційної роботи з дошкільнятами є курс спеціальних занять, метою яких є емоційне втілення дитини в заданий образ, ототожнення з ним, імітація різних емоційних станів. В якості основних типів педагогічного регулювання емоційного розвитку дітей на корекційних заняттях можна виділити навчально – коригуючий, направлено – коригуючий і напрямний типи.

  1. Навчально – коригуючий тип регулювання характеризується такими рисами:
  • орієнтацією на розвиток у дошкільнят виразної моторики – уміння активно передавати емоційні стани за допомогою міміки, пантоміміки; прагненням педагога допомогти дітям в оволодінні умінням розуміти власні емоційні стани, визначати різні емоції дорослих і дітей, виражені в міміці, пантоміма, інтонації мовлення;
  • використанням педагогом групових та індивідуальних бесід про засоби емоційної виразності образу в музиці, літературі, фотографії, книжкової ілюстрації;
  • вибором доступних для дітей видів діяльності: ігри, імітації, малювання;
  • демонстрацією мімічних, пантомімічна, інтонаційних засобів втілення образу;
  • внесенням поправок в процес виконання дитиною дій.
  1. Направлено – коригуючий тип відрізняється:
  • орієнтацією педагога на розвиток у дітей усвідомленого включення в процес імітації, вибору засобів досягнення виразності образу;
  • стимулюванням самостійного пошуку виразних засобів передачі образу;
  • спрямованістю участі дорослого на розвиток уміння аналізувати невербальні засоби емоційного втілення, використані самою дитиною та іншими дітьми.
  1. Для напрямного типу педагогічного регулювання характерні:
  • орієнтація на розвиток у кожної дитини індивідуальних способів емоційного самовираження в ігровій діяльності;
  • стимулювання творчості та ініціативності дитини.

Вказана типологія є загальним підходом до розвитку емоційної сфери та корекції емоційних порушень у дошкільному віці.

Організація спеціальних занять щодо озна­йомлення дошкільнят із емоційною сферою пе­редбачає розподіл на підгрупи. Бажано, щоб їхній склад не був постійно сталим, тоді діти матимуть більш широкі й різноманітні можливості взаємо­дії між собою. Важливою умовою ефективного проведення таких занять є добровільна участь у них дітей.

Провідним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей:

1) активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігати переростання деяких емоцій в патологію;

2) завдяки роботі м’язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій;

3) у дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про пережиті раніше переживання, що дозволяє знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи;

4) імітація здійснює функцію «початкового, вихідного орієнтування, що розвивається у суб’єкта в проблемних областях, найбільш значущих на даній конкретній ступені онтогенезу».  У зв’язку з тим, що дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих;

5) імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, так як при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання;

6) імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги, дозволяє довільно змінювати м’язовий тонус, що формує у дітей довільну регуляцію поведінки;

7) імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: за допомогою імітації будується образ іншої особи і, одночасно, будується і поглиблюється уявлення дитини про самому себе.

У теорії соціального навчання імітація розглядається як «ключовий процес соціалізації, як спосіб оволодіння дитиною поведінки, адекватної, схваленої в її соціальному оточенні».

Таким чином, імітація дітьми різних емоційних станів впливає на їх самопочуття, створюючи певний емоційний настрій, сприяє розвитку психомоторики, довільної регуляції поведінки, тобто є основним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці.

Працюючи з емоційним світом дитини педа­гогам потрібно дотримуватись правильної стра­тегії поведінки.

Стратегія поведінки педагога

Обираючи спосіб впливу на дитину, педагог по­винен:

  • Усвідомлювати, що емоції – провідний психіч­ний процес у дошкільному віці, місток, який з’єднує внутрішній світ дитини із зовнішніми подіями.
  • Позитивно оцінювати емоційність як даро­вану дитині природою чутливість.
  • Ураховувати індивідуальні особливості емо­ційної сфери кожної дитини (вразливість, глиби­ну почуттів, стійкість станів, емоційний досвід).
  • Розрізняти прояви емоційного неблагополуччя: хворобливу подразливість, депресивні стани, страхи, фобії, неврози, тривожність, швид­ку втомлюваність нервової системи.
  • Розуміти походження різних форм емоцій­ного неблагополуччя дитини, серйозно до них ставитися. Не звинувачувати малюка в них, не докоряти батькам.
  • Добирати індивідуальний підхід до емоцій­но неблагополучних дітей.
  • Спонукати дітей щоденно фіксувати свій емоційний стан, за допомогою відповідних по­значок та пояснювати його.
  • Залучати родину до вказаного напряму пе­дагогічної діяльності. Із допомогою оцінних суд­жень підносити її до рангу найбільш значущих для повноцінного розвитку дитини.
  • Включати напрям роботи, пов’язаний із ви­хованням у дошкільників емоційної культури, до плану своєї роботи. Використовувати різні фор­ми діяльності: образотворчу (навчати переда­вати стан кольором, формами, лініями, компо­зицією); музичну (вправляти в ідентифікуванні мелодії з тим чи іншим переживанням людини); літературну (складати розповіді про різні люд­ські стани й настрої, наприклад про здивованого хлопчика, радісну матусю, сердиту сусідку тощо).
  • Під час оцінки результатів діяльності ди­тини, особливо навчальної, враховувати її емо­ційний стан, наявність чи відсутність інтересу до певного виду роботи, ставлення до конкретного дорослого як до носія вимог та експерта досяг­нень.

Отже, виховання емоційно-зрілої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим педагогічним завданням, оскільки емоційне ставлення до навколишнього світу зумовлює цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання та вміння.  Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ, а період дошкільного дитинства вважають “золотим віком” емоційного життя. Протягом перших шести років закладається основа розвитку емоційно-почуттєвої сфери людини, що є запорукою її нормального психічного розвитку, гарантії зростання гармонійної  особистості

Для повноцінного емоційно-ціннісного розвит­ку дошкільнят педагогам варто знати не тільки ін­дивідуальні особливості розвитку кожної дитини, а й те, на що саме потрібно звертати увагу в кож­ному віковому періоді.

Процес усунення відхилень у емоційній сфері дошкільника важкий і тривалий. Однак систематична всебічна робота в цьому напрямку дає позитивні зрушення. Розвиваючи дитячі емоції, створюючи умови для отримання якомога більших емоційно позитивних переживань дитиною в колективних іграх, спілкуванні, творчості, навчаючи дитину регулювати свою поведінку під впливом емоцій, знаходити оптимальний вихід із конфліктних ситуацій можна досягти того, що дитина з часом буде отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та дорослими, позитивні навички спілкування стануть звичкою, підвищиться віра дитини у свої сили, вона навчиться приймати і визначати рівність своїх однолітків.

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.