Поради психолога

       Вже до початку дошкільного віку, тобто до трьох років, можна говорити про наявність у дітей всіх видів емоцій, які переживають дорослі. З погляду розвитку особистості, важливо не тільки наявність розвинених емоцій, а й те, наскільки дитина здатна розуміти ті або інші емоції, як свої власні, так і оточення. Починаючи з чотирирічного віку в дітей розвивається здатність розрізняти емоції, що проявляються зовні (наприклад, радість або смуток), що чітко формується до шести років. Це можливо завдяки розвиненій мові,що розширює можливості спілкування дитини. Спілкуючись з вихователем, батьками, однолітками, дитина стикається з усім спектром емоційних стосунків.

Є різні типи сприйняття емоцій. Наприклад, коли дитина зіставляє вираз обличчя людини з ситуацією, в якій та перебуває(або зможе перебувати). У цьому разі висновок про емоційний стан буде відповідати адекватній, з погляду дитини, цьому стану ситуації. Так, позначаючи емоцію всміхненої людини, малюнок каже: «Він, напевно, мультик дивиться», а насупленої: «Його собака вкусив». Такий тип сприйняття називається довербальним, тобто такий, що не отримує словесного визначення емоції.

      Діти старшого віку здатні назвати емоцію, однак оскільки сприйняття має ще поверхневий характер, то і визначення виходить нечітким. Наприклад, про ту саму емоцію усміхненої людини дитина скаже: «Він веселий», а насупленої: «Він розсердився на когось».

Ближче до п’яти років діти починають виділяти елементи вираження емоцій (найчастіше ока). У нашому прикладі це прозвучить так: «У нього очі хитрі, отже, він веселий» і «Обличчя в нього сердите. Напевно, злиться».

       Ефективність у розрізненні емоції залежить не тільки від досвіду дитини, а й від способу вираження емоції. Наприклад, емоції страху і подиву означаються дітьми чотири-п’яти років переважно за мімікою і позами. Радість і смуток – за виразом очей і інтонацією голосу. У разі впізнання гніву провідним типом сприйняття емоцій у цьому віці виявляться враження від усієї людини і її поведінки загалом.

Чому розуміння дитиною емоцій ставиться до необхідних показників його особистісного розвитку? Включена у безліч стосунків з оточуючими людьми, дитина постійно перебуває перед вибором певної моделі поведінки. Вибір обумовлений багатьма причинами: віком, статусом, значущістю для дитини учасників спілкування, ситуацією спілкування, особистісними особливостями та настроєм дитини і оточуючих її людей, тим, наскільки комфортно дитина себе почуває в цій ситуації, тощо.

У дошкільному віці дитина засвоює мову почуттів – прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, інтонацій голосу і т.п.

Як бачимо, емоційний бік посідає одне з важливих місць у побудові міжособистісних стосунків. Невміння диференціювати емоції – свої й оточення – призводить до вибору неадекватної моделі поведінки, і як наслідок негативної реакції оточення.

            Дитина не зважає на те, що мама засмучена, і наполягає га тому, щоб вона з нею пограла. Або відчуваючи страх, проте «як усі» іде грати у «війну», але лякається отримати удар, губиться, стає «жертвою» і плаче. У результаті виявляться відкинутою однолітками. Напевно, кожному з нас у дитинстві доводилося переживати сором або інші неприємні відчуття того, що наш емоційний стан зазнавав критики дорослих, позаяк не вписувався в ситуацію (біганина по кімнати від захоплення, за стіною якої був хтось хворий з близьких, сльози в день народження старшого брата і т.п.).

Розуміння дитиною емоційних станів загалом тісно пов’язане з рівнем сформованості Я-Концепції (системи уявлень дитини про себе і навколишній світ). Що він вище, то швидше дитина навчиться орієнтуватися в способах емоційних проявів і виборі найбільш відповідальної ситуації моделі поведінки. Що більше дитина дізнається про себе та навколишній світ, то краще усвідомлює свої дії відповідно до ситуації, в які потрапляє.               Спілкуючись та взаємодіючи з дітьми, ми даємо їм можливість вправлятись у своїх баченнях себе та світу, розвиваємо їх критичність, показуємо різноманітність шляхів розв’язання життєвих проблем. Навчаючи любити себе, ми спонукаємо до розуміння, любові та поваги своїх ближніх, закладаючи моделі неагресивної, доброзичливої, розуміючої, адекватної поведінки дитини.