Консультація для батьків “Підемо в пісочницю”

Сьогодні гра з піском, або пісочна психотерапія, стає найпопулярнішою в психологічній, психотерапевтичній, педагогічній і навіть у театральній практиці. Щоправда, вона має чимало назв. Як її не називають: і «грою в пісок», і «піскотерапіею», і навіть «піскокорекцією»!

 

 

ІГРИ З ПІСКОМ

Чутливі долоньки

Як ви вже знаєте, тактильна форма відчуттів є найдавнішою для людини. Це відчуття, які ми отримуємо через шкіру: гаряче — холодне, сухе — мокре, колюче — гладеньке, м’яке — тверде тощо. Кінестетичні відчуття виникають у нас, коли ми рухаємося. Вони допомагають нам дізнатися, наскільки зручно ми сидимо, лежимо, стоїмо, чи комфортно нам у рухах. Тактильно-кінесте­тичні відчуття тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх до­помогою пізнається Світ. Тому наші ігрові заняття ми починаємо з розвитку саме цього виду чутливості.

 

Відбитки наших рук

На рівній поверхні піску дитина і дорослий по черзі роблять відбитки кисті рук: внутрішньою і зовнішньою стороною. Важли­во затримати руку на піску і, злегка притиснувши її, прислухатися до своїх відчуттів.

Дорослий починає гру, розповідаючи дитині про свої відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю прохолоду (або тепло) піску. Коли я ру­хаю руками, то відчуваю маленькі піщинки. А що відчуваєш ти?»

Тепер, коли малюк отримав зразок висловлення відчуттів, він спробує сам розповісти про те, що відчуває. Що менша дитина, то коротшою буде її розповідь і частіше потрібно повторювати цю гру. Не біда, якщо на початку гри малюк точно відтворюватиме ваші слова, передаючи свої відчуття. Поступово, накопичуючи власний чуттєвий досвід, він навчиться передавати свої відчуття іншими словами. Не виключено, що ваші і його відчуття не збі­гатимуться. Намагайтеся не нав’язувати йому своєї думки.

Далі дорослий перевертає свої руки долонями догори: «Я пе­ревернув руки і мої відчуття змінилися. Тепер я по-іншому від-

Крім складнощів у термінології, сьогодні також непросто розібратися в тому, чим насправді е пісочна психотерапія: технікою, середовищем чи самостійним методом терапевтичного консультування? На ці та решту запитань ми спробуємо відшукати відповіді разом з Вами.

Недарма ж кажуть, що шлях, яким має рухатися потік життя, написаний на піску.

чуваю шорсткість піску, по-моєму, він став трішки холодніший. А що відчуваєш ти? Мені не дуже зручно тримати так руки. А тобі?» Якщо у малюка схожі відчуття, можна обговорити, що краще зробити для їх зміни. Може, порухати руками? Або:

• «сковзатися» долонями по поверхні піску, виконуючи зигза­гоподібні і колові рухи (як машинки, змійки, санки тощо);
• виконати ті самі рухи, поставивши долоню на ребро;
• «пройтися» долоньками прокладеними трасами, залишаючи на них свої сліди;
• створити відбитками долонь, кулачків, кісточками кисті рук, ребрами долонь усілякі вигадливі візерунки на поверхні піску, спробувати знайти подібність візерунків з об’єктами навколишньо­го світу (ромашка, сонечко, дощик, травичка, дерево, їжачок тощо);
• «пройтися» поверхнею піску окремо кожним пальцем по черзі правою і лівою рукою, потім — водночас (спочатку лише вказівним, потім — середнім, потім — безіменним, великим і на­решті — мізинцем);
• далі можна групувати пальці по два, по три, по чотири, по п’ять. Тут уже малюк може спостерігати загадкові сліди. Як добре разом пофантазувати: чиї вони;
• «пограти» на поверхні піску, як на клавіатурі піаніно або ком­п’ютера. При цьому рухаються не тільки пальці, а й кисті рук, м’я­ко опускаючись «униз». Для порівняння відчуттів можна запропо­нувати дитині виконати таку саму вправу на поверхні стола.

Ці досить прості вправи насправді мають вагоме значення для розвитку психіки дитини. По-перше, такого роду взаємодія з піском стабілізує емоційний стан. По-друге, поряд із розвитком тактильно-кінестетичної чутливості і дрібної моторики ми навчаємо малюка прислухатися до себе і проговорювати свої відчуття. А це, у свою чергу, сприяє розвитку мовлення, довільноїуваги і пам’яті. Але най­головніше — дитина отримує перший досвід рефлекси (самоаналізу). Навчається розуміти себе й інших. Так закладається база для по­дальшого формування навичок позитивної комунікації.

 

Що ж заховано в піску?

Дорослий і малюк разом засовують у сухий пісок кисті рук. І по­чинають ними ворушити, спостерігаючи за тим, як змінюється піща­ний рельєф. Завдання: звільнити руки від піску, не роблячи різких рухів, лише ворушачи пальцями і здуваючи піщинки. Щоб усклад­нити завдання, цю вправу можна виконати з вологим піском.

Усім відома пляжна гра «Міна». Рука одного гравця пере­творюється на «міну»: вона може бути в піску в будь-якому по­ложенні. Завдання іншого гравця — «сапера» — відкопати «міну», не торкаючись її.

«Сапер» може діяти руками, дути на «міну», допомагати собі тонкими паличками.

Дорослий замість руки може закопати будь-яку іграшку (важ­ливо, щоб малюк не знав, яку саме). У процесі розкопок дитина намагається здогадатися, що ж там поклали.

Можна закопувати не один, а кілька предметів або іграшок, і навпомацки довідуватися: що або хто це (варіація гри «Чутливий мішечок») тощо.

Будь-яку з ігор можна пропонувати дитині у вигляді казки. На­приклад:

«В одній казковій країні жила прекрасна Принцеса. Вона була доброю і розумною. Але і це ще не все. Вона мала дар усіх на­вколо робити добрими і розумними. Тому всі мешканці цієї кра­їни почувалися щасливими.

Це не подобалося Дракону, що жив по сусідству. Задумав він ви­красти Принцесу і позбавити її безцінного дару. Так і сталося…

Щоб Принцеса ніколи не могла дарувати радість людям, Дра­кон перетворив її на дивовижну істоту і замкнув у підземному палаці. Мало того, він зробив так, щоб той, хто прийде рятувати Принцесу, своїм дотиком знищив її і вона навіки залишилася б за­чарованою.

Чи можеш ти допомогти Принцесі і мешканцям цієї казкової країни? Спробуй!..»

Напевно, любі друзі, багато хто з вас у дитинстві робив «секре­тики». Кожен із вас, можливо, і досі відчуває в руці і бачить образ своїх скелець, фантиків, блискіток, квіточок тощо. Але ж «засекре­чувати» можна не тільки це, а й букви, цифри, геометричні фігури.